Яке воно, сучасне перше кохання?

В одній столичній приватній школі хлопчик день за днем сидів на уроках у 3-му класі, відповідав, виконував завдання. Що тут незвичного? Те, що він — першокласник. І аж ніяк не вундеркінд. Просто в цьому класі навчається його «обраниця». Він був готовий на все, щоб посидіти з нею за партою. До слова, це перше кохання було взаємним — дівчинка теж відстоювала право бути разом. На щастя, вчителі повелися досить делікатно, щоб не гримнути: «Марш до свого класу!». Вони дозволили деякий час таке «порушення порядку» замість того, щоб розлучати маленьких Джульєтту та Ромео. А самі потроху переконували, що зустрічатися після перерви цікавіше, ніж постійно бути разом.

«Мені дісталася Аліса, — розповідав одній моїй подрузі 8-річний син. — Вона така маленька, хвороблива, плакса. Але інші дівчатка вже когось обрали. А кому ж я валентинки писатиму? Я, може, одружуватися з нею не буду, коли виросту. Але зараз буду з нею ходити. Я сказав у класі, що вона на одну блогерку схожа. І буде тендітна, коли підросте. І плаче, бо в неї почуттів багато, а це ж добре, так? То до неї тепер краще ставляться».

За цими милими історіями — сценарії стосунків, які вже вибудовують діти. Тож основне, що не треба робити батькам — знецінювати, насміхатися, забороняти. «Треба думати про уроки, а не про дурниці», «Щойно з пелюшок, а вже женихається», «Вже крутиш попою перед хлопцями?», «Та в тебе таких Маш ще десяток буде» — усі ці фрази, здається, і так не в ужитку у прогресивних мам і тат. Але є менш помітні спокуси. Наприклад, втішати сина чи доньку, якщо їхні почуття не взаємні: «Та ти про це й не згадаєш, як дорослим станеш! Це все пусте!»